Громадська організація “Флора” піклується про екологію Кіровоградської області та Кропивницького. А наше з вами здоров’я та екологічна безпека майбутнього залежать від розуміння “уранового питання” області. 

У цьому матеріалі ми розкриємо таємниці урану – стратегічного, але спірного ресурсу України, і розкажемо, які наслідки має урановидобувна промисловість.
Ця стаття є однією з серії, присвяченої міжнародному досвіду закриття урановидобувних підприємств, а саме, одному з найбільших подібних підприємств світу та колишнього СРСР. Мова йде про німецько-радянський комбінат з конспіративною назвою “Вісмут”. 

Та перш ніж заглибитись в історію створення, роботи та подальшого закриття підприємства, нагадуємо вам, що уран окрім фактичного забруднення радіоактивними елементами має ще один негативний фактор постійного і невидимого впливу на здоров’я – радон. Про цей радіоактивний невидимий газ, а також про нові дані по його кількості в Кропивницькому можна почитати окремо.

Чому саме “Вісмут”?

Станом на 2024 рік у світі є декілька гарних прикладів закриття урановидобувних підприємств та гірничо-збагачувальних комбінатів. Також є приклади ліквідації об’єктів з радіаційним забрудненням. 

Чому ми вирішили розпочати свою серію матеріалів саме з німецького підприємства “Вісмут”? 

1. Це один з найближчих та найвдаліших прикладів комплексного підходу держави в вирішенні питання радіаційного забруднення; 
2. Історія української урановидобувної галузі починається разом з “Вісмутом”, але відрізняється багатьма характеристиками, в тому числі й масштабом. 
3. Саме цей приклад в якості референсного обрав Кабінет Міністрів України в Концепції Державної цільової екологічної програми закриття Смолінської шахти.
4. Створення та робота подібних підприємств в Чехії, Польщі, Болгарії, Румунії та в Україні має однакове коріння.
   Познайомившись з історією “Вісмут” ми будемо розуміти причини виникнення урановидобувних підприємств в перерахованих країнах. 

В наступних статтях циклу зможемо зосередитись на специфічних моментах з якими зіткнулася кожна з країн під час закриття власного уранового комплексу. 

Коротко про створення “Вісмут”

Рудні гори, де було засновано підприємство, мають велике історичне та геологічне значення, адже саме тут хімік Мартін Клапрот у 1789 році відкрив елемент “U” (уран). 

Саме тому німецькі геологи шукали тут уран ще до другої світової війни. А в 1945 році були організовані нові пошуки науковою експедицією з США.

На той час геологічна розвідка урану не мала такого наукового та технічного рівня, як в наші часи, тому обидві групи дослідників помилились. 

Німецькі геологи вирішили, що уран розклався в надрах, а великий вміст радону в підземних водах є результатом цього процесу. Геологи з США під кінець другої світової війни описали поклади, як незначні, й оцінили їх приблизно в 15 тонн урану. 

На той час уран був стратегічною сировиною і його наявність давала країні власнику можливість долучитись до “ядерного клубу”. Але навіть тоді для США було нерентабельним організовувати видобування в Рудних горах. Цікаво, що за даними з інших джерел, об’єм запасів на території сучасних Тюрингії та Саксонії не мав значення. Є версія, що влада США мала доступ до багатших, а значить і дешевих руд на Африканському континенті.

Радянський союз та Ялтинська конференція

Після липня 1945 року, територія Рудних гір була покинута союзниками, тут залишились лише сили СРСР. Згідно Ялтинської угоди, це була територія окупації радянського союзу. 

У вересні 1945 року на територіях Тюрингії та Саксонії були проведені нові геологічні роботи вітчизняними науковцями під керівництвом С.П. Алєксандрова, котрий вже мав успіхи в роботі з радієвою копальнею в горах Туя-Муюн. 

Під час експедиції були знайдені значні запаси уранових руд, які за попередніми даними містили близько 150 тонн урану. 

Для порівняння, на момент відкриття Смолінської шахти, що в Кіровоградській області, її запаси складали приблизно 30 000 тонн урану.

Але, як для середини XX століття, запаси в Рудних горах вважались великими й тому, вже в 1946 році було створено Саксонське гірниче управління. Підприємство існувало менше ніж рік і під грифом “Надзвичайно секретно” було реорганізоване в радянське державне акціонерне металургійне товариство “Вісмут”. Важливо, що геологічне розвідування продовжувалось і розвідані запаси урану вже складали більш ніж 1 500 тонн урану.

Історія секретності або добрива для полів.

В ті часи, коли світові “супердержави” вже повністю поринули в розвиток військової інфраструктури пов’язаний з холодною війною, надзвичайно важливим був фактор секретності. Саме тому центральний вітчизняний орган, що займався атомною промисловість мав назву “Міністерство середнього машинобудівництва”. Своєю чергою, найбільші підприємства з видобутку урану та інших радіоактивних елементів також мали зашифровані назви, наприклад: 

• Підприємство “Вісмут”, як ви вже знаєте, мова йде про великий ГЗК з видобутку урану, котрий був засекреченим і мав назву дефіцитного, але не радіоактивного металу вісмуту.  
• Радянсько-Чехословацька комісія. Надзвичайна секретність. Договір про видобування та збагачення урану підписаний 23.11.1945 р. Згідно з домовленістю, Чехословакія отримувала значні фінансові кошти і могла залишати на власні потреби 10% добутого урану. 
• Радянсько-Польська комісія “Кузнецькі копальні”. Підприємство було створено 19.03.1947 р. Офіційно це був на 100% польський проєкт. Але керувався він на 100% радянською комісією. Робітничий склад, також на 30-40% був сформований з радянських гірників.
• Закрите місто Жовті води. Так, наше місто сусід було закритим стратегічним об’єктом, де люди працювали і жили підписавши документи про нерозголошення. А гідрометалургійний завод, на якому переробляли уран, офіційно мав назву “ЦФД” (цех фосфатних добрив).

Характеристики “Вісмут”

Історія уранової промисловості без сумніву захоплива, вона приправлена секретністю, інтригами, чорною ікрою та великими грошима. Можливо, колись ми про це напишемо книгу і прикрасимо її фотографіями штолень та бруду, що залишився. Але зараз давайте коротко оглянемо, що ж збудували на території сучасної Німеччини радянські інженери:

• у 1946-1990 роках підприємство проводило дуже інтенсивну геологічну розвідку на території більш ніж 55 тис. км²;
• було створено 38 600 розвідувальних свердловин;
• 19 родовищ були повністю відпрацьовані;
• станом на 1989 рік на 18-ти підпорядкованих підприємствах “Вісмут” працювало приблизно 47 000 людей.

І ще кілька фактів про “Вісмут”: 

• до 50-х років XX всі середні та високі керівні ланки та навіть найнижчий керівний склад, був представлений радянськими спеціалістами;
• до 1954 р. 100% фінансових вкладень у підприємство було від СРСР;
• уран добутий в 1946-1949 роках забезпечив діяльність першого промислового реактора в СРСР;
• 1 січня 1954 р. АТ “Вісмут” було перетворене в спільне “радянсько-німецьке акціонерне товариство “Вісмут”” з розподілом капіталу по 50%.

Питання ліквідації підприємства “Вісмут”

В кінці 80-х років в СРСР відкрили декілька багатих уранових родовищ та змогли забезпечити власні потреби в урані. Добувати німецький і чеський уран стало не рентабельно.

В зв’язку з цим постало питання ліквідації комплексу “Вісмут”:

• дезактивація та рекультивація територій;
• захоронення радіоактивних і токсичних речовин; 
• проведення комплексу санітарно-технічних робіт для забезпечення радіаційної безпеки людей і навколишнього середовища.

У зв’язку з прийнятим рішенням почалась підготовка до ліквідації. Протягом десятиліття розроблялись стратегії ліквідації об’єктів комплексу. Паралельно все ще видобувають уран та поступово ліквідують частини інфраструктури. 

Підприємство РНАТ “Вісмут” добувало уран до 1990 року, коли НДР і ФРН об’єдналися.

Що залишилось після роботи “Вісмут”?

Команда ГО “Флора” давно слідкує та цікавиться питаннями ліквідації українських  відпрацьованих уранових шахт і саме тому, нам з вами так важливо вчитись на міжнародних прикладах. А для глибшого розуміння, потрібно поглянути на масштаб забруднення, що дістався сучасній Німеччині після видобутку 220 000 тонн урану: 

• Середній вміст урану складав 1%. Тобто, для того, щоб отримати 1 тонну урану потрібно було добути 100 тонн руди і ще 2100 тон пустої породи. Для порівняння, вміст урану в рудах Смолінської шахти складає 0,1%, тобто для отримання одного кілограма урану потрібно підняти на гору 1 000 тонн руди.
• Після розробки урану залишилось 311 млн м³ відпрацьованої породи в 48 відвалах, що займали 15 км² (для розуміння цього об’єму нам знадобиться 1 000 озер Синевір); 
• 160 млн м³ хвостів в 14 хвостосховищах, що займали 7 км².

Це лиш холодні цифри, які не здатні описати вплив на людське життя, особливо в контексті довгострокової перспективи, але для прикладу слід сказати, що серед працівників підприємства більш ніж 6 000 людей отримали професійні захворювання. 

Також цікавим фактом є те, що в наш час Німеччина одна з перших країн, що повністю відмовилась від атомної енергетики. 

В 1991 році Німеччина уклала державну угоду з СРСР про передачу 50% акцій німецькій стороні та звільнення радянських окупантів від зобов’язань по відновленню територій.

Весь комплекс робіт з очищення та рекультивація забруднених територій оцінювався в 13 млрд німецьких марок. Тобто Німеччина слідом за екологічною катастрофою отримала також фінансову. Для розуміння масштабу, перерахуємо суму на сучасний курс. Станом на 1992 рік 13 млрд марок коштували 21,04 млрд дол. США. Перерахувавши ці гроші на сучасний курс ми отримаємо приблизну суму в 52,6 млрд дол. США.

Якщо не дуже заглиблюватись в нюанси та важку роботу, котра була проведена на територіях Тюрингії та Саксонії, то ми отримаємо такі дані:

• Німеччина повністю взяла відповідальність за соціальне забезпечення колишніх гірників, разом з 6 000 працівників, що захворіли на онкохвороби;
• Після закінчення видобування урану, більшість колишніх гірників перепрофілювалися і продовжили працювати вже для очищення екології, як в земних надрах, так і на поверхні;
• Вже більше 30-ти років і по сьогодні, проводиться екологічний моніторинг підземних вод, якості повітря та ґрунтів;
• Були закриті, затоплені та укріплені майже всі десятки тисяч кілометрів шахт та гірничих виробок. 
• Захоронені та рекультивовані майже всі десятки тисяч квадратних кілометрів забрудненої землі. Більшість з очищених територій виділена під ліси;
• Всі роботи, що вже були зроблені і ще будуть виконані, потребували великої кількості працівників. Як вже писали вище, більшість робітників “Вісмут” продовжили працювати на підприємстві або отримали державну соціальну допомогу;
• Весь комплекс виконаних робіт та залучених працівників потребував великих грошей, що з одного боку стало тягарем для економіки, а з іншого сприяло економічному розвитку регіону та населення. Влада Німеччини прийняла розумні рішення, що позитивно вплинули на цілий регіон. 

Найважливіше те, що очисні роботи під контролем Німеччини та ДП “Вісмут” все ще продовжуються.

Після таких цифр постає питання: скільки ж справді може коштувати закриття Смолінської уранової шахти разом із комплексом робіт з очищення території та соціальним забезпеченням працівників?

Сьогодні ми стоїмо на порозі великих змін, які визначать наше майбутнє. Нехай ця можливість об’єднає нас у спільному зусиллі для забезпечення чистого та здорового середовища для нас та наших дітей. Разом ми можемо вплинути на долю Смолінської шахти та уранодобувної промисловості України, перетворюючи виклики в можливості. Нехай кожен з нас відчує свою важливу роль у цьому процесі, оскільки розв’язання цієї проблеми, що стоїть перед нами, належить не лише громадській організації “Флора”, але й кожному із нас особисто. Тільки разом ми сильні!

Матеріал підготував керівник аналітично-дослідницького відділу ГО “Флора”, Максим Іващенко.

*Опубліковано за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди та думки, викладені у матеріалі, належать виключно ГО “Флора”.

Актуальні новини.
Facebook.